Тестові запитання №№ 101 - 150 з господарської спеціалізації для проведення іспитів під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів
Відповіді підготовлені та надані колективом суддів господарських судів
101
|
Суб’єктами управління об’єктами
державної власності, зокрема, є…
|
1.Суб’єктами управління об’єктами
державної власності є:
Кабінет Міністрів України;
центральний орган виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління
об'єктами державної власності;
міністерства, інші органи виконавчої
влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління);
Фонд державного майна України;
органи, що забезпечують діяльність
Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;
органи, які здійснюють управління
державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;
державні господарські об’єднання,
державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі -
господарські структури);
Національна академія наук України,
галузеві академії наук.
2. Державна керуюча холдингова
компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління
державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного
капіталу її корпоративних підприємств.
|
Ст.4 ЗУ «Про управління об'єктами державної
власності»
|
102
|
Способи захисту прав суб’єктів
господарювання визначаються
|
Кожною особою вільно будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та
протиправних посягань.
Такий висновок слідує з наступного :
Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції
України у кожного є право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Тобто
кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав
і свобод. Захист прав та законних інтересів може реалізовуватись кількома
способами, серед яких: самозахист, залучення органів, які будуть сприяти в
такому захисті, досудове врегулювання спорів.
Самозахист - це активні безпосередні
дії самих суб'єктів господарювання. При цьому потрібно зазначити, що крім
державних органів у країні є досить багато установ, які мають недержавний
статус. Самозахист (самооборона) - це застосування засобів примусу самою
управненою особою, без втручання відповідних державних та інших органів.
Проте це не означає, що самозахисту (самообороні) не властивий державний
примус. Цей державний примус наявний, хоч закон делегує право на його
застосування самій особі, інтереси якої порушені. Самозахист здійснюється
після вчинення правопорушення. Прикладом можуть служити норми ч. 4, 6 ст. 193
ГК, які передбачають можливість відмови від виконання (прийняття виконання)
зобов'язання сторонами. Прикладом самозахисту застосування сторонами
зобов'язання є використання оперативно-господарських санкцій.
Досудове врегулювання спору, що має
також назву "претензійний порядок врегулювання спору". Порядок
застосування претензій визначається розділом ІІ Господарського процесуального
кодексу України та ст. 222 ГК України. Суб'єкти господарювання мають
можливість використання досудового врегулювання спорів як додаткового засобу
правового захисту, що його держава надає учасникам певних правовідносин, що
не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Однак використання досудових процедур
є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту, що було
встановлено Рішенням КСУ № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. у справі щодо
офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про
досудове врегулювання спорів). Конституційний Суд України виходить з того, що
положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному
зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають
захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної
особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість
кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами
(ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати
не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий
захист.
Для забезпечення судового захисту
Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя
виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення
іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів.
Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий
захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного
стану (ст. 64 Конституції України).
Із змісту ч. 2 ст. 124 Конституції
України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у
державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення
спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких
правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства,
юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші
положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості
судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та
неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Право на судовий захист передбачено й
іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст. 8 Конституції
України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають
пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Ч. 4 ст. 13 Конституції
України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів
права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких
суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських
відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом,
іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом
правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового
врегулювання спору.
Обов'язкове досудове врегулювання
спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і
здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання
спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає
учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення
правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового
захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових
процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує
такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє
суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може
бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин
добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору
може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і
за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу
правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а
не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його
використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання
спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням
викладеного положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення
юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті
конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина
України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до
суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими
нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового
врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням
юрисдикції судів і права на судовий захист.
Право на судовий захист не позбавляє
суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може
бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин
добровільно обирають засіб захисту їхніх прав.
Досудове врегулювання спору може мати
місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за
відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
|
Рішення КСУ № 15-рп/2002 від
09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124
Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).
Теорія господарського права
|
103
|
Захист прав суб’єктів господарювання
може здійснюватися …
|
Кожний суб'єкт господарювання та
споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та
законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності
прав;
визнання повністю або частково
недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та
законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;
визнання недійсними господарських угод
з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до
порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або
створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку
внатурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських
санкцій;
застосування
адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення
господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими
законом.
Крім того, варто відмітити , що
відповідно до теорії господарського права, захист прав та законних інтересів
може реалізовуватись кількома способами, серед яких: самозахист (види
наведені у ст. 20 ГК України), залучення органів, які будуть сприяти в такому
захисті (у тому числі судовий захист), досудове врегулювання спорів.
|
Ст.20 Господарського кодексу України
|
104
|
Однією із ознак суб’єкта господарських
відносин
|
Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України,
суб'єктами господарювання визнаються
учасники господарських відносин,
які здійснюють господарську
діяльність,
реалізуючи господарську компетенцію
(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і
несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім
випадків, передбачених законодавством.
Доктринально можна визначити такі ознаки
суб'єктів господарювання, що у сукупності характеризують їх економічну
сутність:
1) маючи організаційну єдність,
самостійно беруть участь у господарському обороті як учасники господарських
відносин. І лише в господарських відносинах вони є суб'єктами господарського
права, що не забороняє їм вступати в інші відносини у сфері господарювання
(цивільні, фінансові, адміністративні тощо);
2) безпосередньо здійснюють
господарську діяльність, яка спрямована на задоволення загальносуспільних або
інших потреб, що має цінову визначеність. Цим вони відрізняються від інших
учасників господарських відносин, які здійснюють діяльність у межах ч. З ст.
З ГК як негосподарюючі суб'єкти, у тому числі від органів державної влади та
місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, і які не є
згідно з ч. 1 ст. 8 ГК України суб'єктами господарювання;
3) наділені господарською компетенцією
(сукупністю господарських прав та обов'язків), яку реалізують при здійсненні
господарської діяльності. У теорії господарського права ця ознака ще має
визначення як господарська правосуб'єктність - визнання державою за певним суб'єктом
господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати
господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати
юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих
порушень);
4) наявність відокремленої майнової
основи господарювання, необхідної для здійснення господарської діяльності.
Залежно від форми майнової відокремленості речового права суб'єкт
господарювання реалізує свою господарську компетенцію на основі права
власності, права господарського відання, права оперативного управління
відповідно до визначення цієї компетенції у законодавстві (ч. З ст. 55 ГК);
5) факт легітимації суб'єкта
господарювання, тобто державного підтвердження законності його входження в
господарську сферу та зайняття господарською діяльністю. Легітимність
існування суб'єкта господарювання передбачає необхідність дотримання певних
правил утворення, державної реєстрації та офіційного визнання його існування,
що в окремих випадках включає процедуру ліцензування та патентування певних
видів діяльності;
6) самостійна відповідальність за
власні дії у сфері господарського обороту, що суб'єкти господарювання повинні
здійснювати у межах правового господарського порядку (ч. 1 ст. 5 ГК).
|
Господарське право ( теорія)
|
105
|
Цивільна правоздатність юридичної
особи може бути обмежена…
|
лише за рішенням суду.
|
ст.91 ЦК України
|
106
|
Господарська діяльність здійснюється…
|
суб'єктами господарювання у сфері
суспільного виробництва, та спрямована
на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг
вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
господарська діяльність здійснюється у
сфері суспільного виробництва, тобто зачіпає сферу публічних інтересів.
Держава несе відповідальність перед суспільством за забезпечення його членів
необхідними матеріальними благами, які створюються у процесі виробництва.
Дане визначення встановлює відмінність
законодавчого визначення від побутового розуміння господарської діяльності.
По-перше, ця діяльність здійснюється виключно суб'єктами господарювання, які
пройшли процедуру державної легітимації. По-друге, ця діяльність провадиться
у сфері суспільного виробництва, тобто у сфері створення та реалізації певних
благ, які здійснюють кругообіг у межах певної організованої системи (інституту),
яким є ринок. По-третє, ця діяльність є систематичною і професійною, її мета
- задоволення інтересів споживачів. По-третє, ця діяльність завжди має цінову
визначеність та породжує фіскальні обов'язки перед державою.
|
ч.1 ст.3 ГК України
Коментар до ч.1 ст.3 ГК України
|
107
|
Підставами виникнення
організаційно-господарських відносин НЕ є…
|
Організаційно-господарські
зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору,
якщо вони виникли з інших підстав.
Прикладами договірної форми
організаційно-господарських зобов'язань, можуть бути концесійні договори
відповідно до глави 40 Кодексу, законів України «Про концесії» і «Про концесії на будівництво та
експлуатацію автомобільних доріг», угоди про розподіл продукції, врегульовані
Законом України «Про угоди про розподіл продукції», тощо.
Прикладами недоговірної форми
організаційно-господарських зобов'язань можуть бути соціально-комунальні
зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177 Кодексу), Так, стаття 34 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає повноваження виконавчих органів
сільських, селищних, міських рад з прийняття рішень про створення на
підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб
з обмеженою працездатністю і організації професійної підготовки цих осіб. У
разі прийняття виконкомом місцевої ради такого рішення між ним і суб'єктом
господарювання виникає відповідне організаційно-господарське зобов'язання,
врегульоване частиною 1 статті 177, спрямоване на вирішення цієї соціальної
проблеми.
зобов'язання, що виникають з актів
управління господарською діяльністю, зокрема з рішення компетентного органу
Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта
господарювання (монопольного утворення) тощо.
Організаційно-господарськими
визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління
господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом
організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна
здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську
(організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарські
зобов'язання можуть виникати:
між суб'єктом господарювання та
власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади,
органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо
цього суб'єкта;
між суб'єктами господарювання, які
разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та
органами управління цих об'єднань чи товариств;
між суб'єктами господарювання, у разі
якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
в інших випадках, передбачених цим
Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта
господарювання.
|
ст. 176 ГК України та коментар до неї
|
108
|
До правосуб'єктності суб'єктів
господарювання НЕ відноситься …
|
Юридична особа здатна мати такі ж
цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім
тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Сукупність загальних юридичних
можливостей щодо участі у правовідносинах, що закріплюється законодавством за
суб'єктами господарювання як суб'єктами права, у науковій літературі іменують
господарською правосуб'єктністю.
Обсяг правосуб'єктності (прав та
обов'язків) і суб'єктів господарювання залежить від низки чинників, у т. ч.
від правового титулу майна (право власності, право господарського відання,
право оперативного управління, право оперативно-господарського використання),
від основного виду діяльності та відповідно - можливості чи неможливості
здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність
і відповідно - можливість здійснювати лише окремі види діяльності характерна,
наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків,
страхових компаній, фондових бірж).
Права та обов'язки суб'єктів господарювання можна поділити на дві
категорії — загальні права та обов'язки, які притаманні всім суб'єктам
господарювання, і спеціальні - які характерні лише для певних видів суб'єктів
господарювання.
Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб'єкта
господарювання. Право власності забезпечує суб'єктові господарювання
максимальний обсяг прав, серед яких: право вибору видів господарської
діяльності (з дотриманням вимог закону); право вибору контрагентів та
укладення з ними господарських договорів; право розпорядження отриманим
прибутком та іншим майном, що належить суб'єктові господарювання на праві
власності; право на визначення внутрішньої структури господарської
організації та створення філій, представництв, інших відокремлених
підрозділів та ін. Суб'єкти господарювання, за якими майно закріплено на
праві господарського відання або оперативного управління, мають право
використовувати таке майно та отриманий прибуток в межах, встановлених
власником. Так само власник встановлює для таких суб'єктів межі договірної
свободи, організаційно-управлінські повноваження. Проте будь-який суб'єкт
господарювання повинен мати широкий спектр прав при здійсненні
оперативно-господарської діяльності (щодо забезпечення виробництва
необхідними матеріальними та трудовими ресурсами, щодо
відвантаження/реалізації продукції, робіт, послуг відповідно до укладених
договорів, щодо захисту своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення
іншими особами).
Спеціальні права необхідні суб'єктам господарювання з виключними
видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування,
біржові операції) і передбачаються у відповідних законах - “Про банки і
банківську діяльність” (ст. 9 - право комерційних банків створювати та брати
участь у банківському об'єднанні, ст. 47 - право здійснювати на підставі
банківської ліцензії банківські операції та ін.), “Про страхування” (статті
3, 10-11 - право страховиків здійснювати на договірних засадах страхування,
співстрахування, перестрахування; ст. 12 - право створювати та брати участь в
об'єднаннях страховиків; ст. 14 - право здійснювати страхування через
страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).
Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить численні, а саме:
- отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів господарської
діяльності, щодо яких закон (частинами 3 та 4 ст. 4 Закону України “Про
підприємництво”) передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів
(ліцензій) в порядку, визначеному Законом України від 01.06.2000 р. “Про ліцензування
певних видів господарської діяльності”. Для отримання ліцензії суб'єкт
підприємницької діяльності подає органу, що визначається Кабінетом Міністрів
України (це підпорядковані Кабінету Міністрів міністерства та відомства, до
сфери діяльності яких входить той вид підприємницької діяльності, що підлягає
ліцензуванню) заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються: відомості про
суб'єкта господарювання - заявника; найменування, місцезнаходження,
банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище,
ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий,
місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків
та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; вид господарської діяльності,
на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. До заяви про видачу
ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта
підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально
або органом, який видав оригінал документа. Для окремих видів господарської
діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також
додаються документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від
04.07.2001 р. № 756.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову
у її видачі (що може мати місце у разі виявлення недостовірних даних у
поданих заявником документах, а також у разі неможливості здійснення заявником
певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов) у строк не пізніше
ніж десять робочих днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та
документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює
відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший
строк видачі ліцензії на окремі види діяльності;
- отримати в передбачених законом випадках патент. Для здійснення
окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за
грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників - платників
фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні
операції, надання побутових послуг за готівку) законодавством України (Закон
від 23.03.1996 р. “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”)
передбачається необхідність отримання торгового патенту - дозволу на
торгівлю, що видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності, в т. ч.
індивідуальним підприємцям) державними податковими органами за
місцезнаходженням цих суб'єктів (за місцезнаходженням пункту продажу товарів
або пункту з надання побутових послуг), а при застосуванні пересувної
торговельної мережі - за місцем реєстрації суб'єктів підприємницької
діяльності. Порядок надання торгового патенту встановлюється згаданим
законом;
- дотримуватися вимог антимонопольного - конкурентного законодавства;
- вести бухгалтерський облік і звітність;
- сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;
- забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну,
санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо);
- не порушувати права та законні інтереси інших осіб;
- виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.
Спеціальні обов'язки притаманні для суб'єктів господарських
правовідносин із спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так,
комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування
зобов'язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу
майна, видів діяльності (операцій), контролю за використанням активів та ін.
|
ч.1 ст. 91 ЦК України
Коментар до ст.55 ГК України
|
109
|
Цивільна правоздатність юридичної
особи припиняється з дня…
|
з дня внесення до єдиного державного
реєстру запису про її припинення.
|
Ч.4 ст. 91 ЦКУкраїни
|
110
|
Який з суб'єктів господарювання
створюється на договірних засадах і НЕ має статусу юридичної особи?
|
Пайовий фонд, який законодавцем
визначений як - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на
праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з
управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її
господарської діяльності.
2. Мінімальний обсяг активів пайового
фонду становить 1250 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі,
встановленому законом на день реєстрації фонду як інституту спільного
інвестування.
Вимоги щодо мінімального обсягу
активів застосовуються до пайового фонду через шість місяців з дня реєстрації
випуску інвестиційних сертифікатів такого фонду.
Якщо обсяг активів пайового фонду став
меншим, ніж мінімальний обсяг активів пайового фонду та протягом шести
місяців не збільшився до мінімального обсягу активів, такий пайовий фонд
підлягає ліквідації.
3. Пайовий фонд не є юридичною особою
і не може мати посадових осіб.
4. У регламенті та проспекті емісії
інвестиційних сертифікатів пайового фонду обов’язково зазначаються його
найменування та слова "пайовий інвестиційний фонд", тип, вид, клас
(у разі якщо фонд є спеціалізованим або кваліфікаційним) фонду та належність
його до біржового або венчурного фонду.
|
Ст. 41 ЗУ «Про інститути спільного
інвестування»
|
111
|
Який з суб'єктів господарювання НЕ є
юридичною особою і суб'єктом підприємництва?
|
Суб’єкт господарювання , який провадить незалежну професійну діяльність
за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи
незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність -
участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній,
освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних
нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих
(розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів,
бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною
(місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа
не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману
працю не більш як чотирьох фізичних осіб;
|
п14.1.226 ст.14 Податкового Кодексу
України
|
112
|
Суб'єктами мікропідприємництва є
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні
особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період не
перевищує…
|
Суб’єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в
установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня
кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10
осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну
2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку
України;
юридичні особи - суб’єкти господарювання
будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня
кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10
осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну
2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку
України.
|
ч3 ст.55 ГК України
|
113
|
Суб'єктами великого підприємництва є
юридичні особи-суб'єкти господарювання будь-якої організаційної форми та
форми власності, у яких річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму…
|
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні
особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та
форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період
(календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності
перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним
курсом Національного банку України.
|
ч.3 ст.55 ГК України
|
114
|
У разі відкриття суб'єктом
господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи
їх державна реєстрація…
|
Відкриття суб'єктом господарювання
філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх
державної реєстрації.
|
Пункт 1 частини 2 ст. 58
Господарського кодексу України
|
115
|
Відомості про відокремлені підрозділи
суб'єктів господарювання…
|
Відомості про відокремлені підрозділи
суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та
включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.
|
П.2 ч.2 Ст.58 Господарського кодексу України
|
116
|
Дія Закону України "Про державну
реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань" поширюється на юридичних осіб…
|
Дія цього Закону поширюється на
відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно
від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої
символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не
мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
|
Ч.1 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
117
|
Злиття юридичних осіб вважається
завершеним з дати…
|
Злиття вважається завершеним з дати
державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті
злиття.
|
Ч.4 ст. 4 ЗУ Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
118
|
Фізична особа-підприємець
позбавляється статусу підприємця з дати…
|
з дати внесення до Єдиного державного
реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності
цією фізичною особою.
|
Ч.8 ст.4 ЗУ Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
119
|
За бажанням юридичної особи до Єдиного
державного реєстру вносяться відомості про…
|
про інших осіб, які можуть вчиняти дії
від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати
документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата
народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія
та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника
податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в
паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані
про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи;
Даною статтею визначено обов’язкові
відомості, які містяться у Єдиному державному реєстрі. Та пункт 13 частини 2
дослівно викладено наступним чином: відомості про керівника юридичної особи,
а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії
від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати
документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата
народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія
та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків,
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті
про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про
наявність обмежень щодо представництва юридичної особи;
|
Пункт 13 частини 2 статті 9 ЗУ
Про державну реєстрацію юридичних
осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
120
|
У разі реєстрації постійно діючого
третейського суду НЕ є обов'язковою внесення до Єдиного державного реєстру
інформації про…
|
До Єдиного державного реєстру вносяться
відомості про постійно діючі
третейські суди:
повне найменування;
повне найменування засновника постійно
діючого третейського суду, його ідентифікаційний код;
місцезнаходження постійно діючого
третейського суду;
список третейських суддів: прізвище,
ім’я, по батькові, дата народження, освіта, спеціальність, останнє місце
роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю;
дата затвердження положення,
регламенту про постійно діючий третейський суд;
дата реєстрації та реєстраційний номер
у паперовому Реєстрі постійно діючих третейських судів;
відомості про припинення діяльності:
дата та підстави припинення діяльності;
дата та номер запису в Єдиному
державному реєстрі;
підстави для зупинення розгляду
документів;
підстави для відмови в державній
реєстрації;
відомості про скасування реєстраційних
дій;
відомості про державного реєстратора;
дані про оприлюднення результатів
розгляду документів, поданих для державної реєстрації;
місце зберігання реєстраційної справи
в паперовій формі;
дані про надання відомостей з Єдиного
державного реєстру;
інформація про виправлення помилок,
допущених у відомостях Єдиного державного реєстру;
дата прийняття, дата набрання законної
сили та номер судового рішення, на підставі якого проведено реєстраційну дію.
|
П.3ч.5 ст. 9 Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
121
|
Витяги з Єдиного державного реєстру в
електронній формі…
|
витяг з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі -
витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований
програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних
осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм
пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на
дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або
інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі;
|
Ч.1 ст.1 ЗУ Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
|
122.
|
У разі подання заяви про державну
реєстрацію поштовим відправленням справжність підпису заявника повинна бути
засвідчена
|
нотаріально
|
П. 5 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про
державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань»
|
123.
|
Суб'єкт господарювання-господарська
організація може бути утворена за розпорядженням антимонопольних органів
шляхом
|
примусового поділу (виділу) діючого
суб'єкта господарювання
|
Ч. 2 ст. 56 ГК України
|
124.
|
Модельний статут, на підставі якого
створюється і діє суб'єкт господарювання, є…
|
установчим документом (після його
прийняття учасниками)
|
Ч. 4 ст. 56 ГК України
|
125.
|
Створення суб'єктів господарювання
здійснюється з додержанням вимог
|
антимонопольно-конкурентного
законодавства
|
Ч. 3 ст. 56 ГК України
|
126.
|
Суб'єкт господарювання НЕ може бути
утворений за рішенням
Відповідь надана від зворотного
|
Суб’єкт господарювання - може бути
утворений:
- за рішенням власника (власників)
майна або уповноваженого ним (ними) органу,
- а у випадках, спеціально
передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і
фізичних осіб з додержанням вимог законодавства.
|
Ст. 56 ГК України
|
127.
|
Установчим документом суб'єкта
господарювання НЕ є
Відповідь надана від зворотного
|
установчий документ юридичної особи -
установчий акт, статут, програма політичної партії, модельний статут,
засновницький договір, одноособова заява (меморандум), положення тощо;
Вид (види) необхідних для створення
суб'єкта господарювання установчих документів залежить від
організаційно-правової форми господарської організації і визначається
законами або іншими нормативними актами, що закріплюють порядок її
створення.
Стаття, фактично виділяє три види
установчих документів суб'єкта господарювання:
рішення про створення;
установчий договір;
статут.
Рішення про створення приймається, як
правило, у разі створення господарської організації одним засновником. Якщо
засновників двоє і більше, вони укладають установчий договір. По суті,
установчий договір і є рішенням про створення господарської організації, що
приймається в договірному порядку.
Відповідно до норм статті 4 Закону
України «Про господарські товариства» установчими документами господарських
товариств є установчий договір і статут. На відміну від зазначених норм, що
визначали два види установчих документів для господарських товариств -
установчий договір і статут (за винятком командитних і повних товариств, що
діють на підставі установчого договору), стаття 82 даного Кодексу встановлює
тільки один вид установчих документів: або засновницький (установчий)
договір, або статут. Засновницький договір є, як і раніше, установчим
документом для повних і командитних товариств, а статут — для акціонерних
товариств, товариств з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою
відповідальністю. Установчим документом підприємства, заснованого
об'єднанням громадян, релігійною організацією, є статут (п. 5 ст. 112
Кодексу).
Види установчих документів, необхідних
для створення господарської організації, що здійснює некомерційну
господарську діяльність, визначаються нормами спеціальних законів, що
закріплюють правовий статус організації даного виду. Ним є, як правило,
статут.
|
ЗУ Про державну реєстрацію юридичних
осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань
Ст. 57 ГК України
|
128.
|
Положенням визначається господарська
компетенція
|
органів державної влади, органів
місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.
|
ч. 4 ст. 57 ГК України
|
129.
|
Підставою для відмови у державній
реєстрації НЕ може бути та обставина, що
|
Відмова у державній реєстрації з
підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації
(легалізації) професійної спілки, її організації або об’єднання не
допускається.
Стаття 28. Відмова у державній
реєстрації
1. Підстави для відмови у державній
реєстрації:
1) документи подано особою, яка не має
на це повноважень;
2) у Єдиному державному реєстрі
містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної
дії;
3) у Єдиному державному реєстрі
містяться відомості про судове рішення про арешт корпоративних прав - у разі
державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в
Єдиному державному реєстрі, у зв’язку із зміною частки засновника (учасника)
у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи;
4) не усунуто підстави для зупинення
розгляду документів протягом встановленого строку;
5) документи суперечать вимогам
Конституції та законів України;
6) документи суперечать статуту
громадського формування;
7) порушено встановлений законом
порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу
юридичної особи;
8) невідповідність найменування
юридичної особи вимогам закону;
9) щодо засновника (учасника)
юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про
припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
10) щодо юридичної особи, стосовно
якої подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного
державного реєстру, пов’язаних із зміною засновників (учасників) юридичної
особи, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в
результаті її ліквідації;
11) документи для державної реєстрації
припинення юридичної особи подані:
раніше строку, встановленого цим
Законом;
щодо юридичної особи, що припиняється
в результаті її ліквідації та є засновником (учасником) інших юридичних осіб
та/або має не закриті відокремлені підрозділи, та/або є засновником
третейського суду;
в Єдиному державному реєстрі відсутній
запис про державну реєстрацію юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації
в результаті злиття, приєднання або поділу;
щодо акціонерного товариства, стосовно
якого надійшли відомості про наявність нескасованої реєстрації випуску акцій;
щодо юридичної особи - емітента цінних
паперів, стосовно якого надійшли відомості про наявність нескасованих
випусків цінних паперів;
щодо юридичної особи, що ліквідується,
стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати
податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
щодо юридичної особи, що
реорганізується, стосовно якої надійшли відомості про наявність
заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із
сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
та відсутній узгоджений план реорганізації юридичної особи;
щодо юридичної особи, стосовно якої
надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати страхових коштів до
Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування;
щодо юридичної особи, що припиняється
в результаті ліквідації, стосовно якої надійшли відомості про відкрите
виконавче провадження;
щодо юридичної особи, стосовно якої
відкрито провадження у справі про банкрутство.
2. Підстави для відмови у державній
реєстрації фізичної особи - підприємця:
1) документи подано особою, яка не має
на це повноважень;
2) у Єдиному державному реєстрі
містяться відомості про судове рішення щодо заборони у проведенні
реєстраційної дії;
3) не усунуто підстави для зупинення
розгляду документів протягом встановленого строку;
4) наявні обмеження на зайняття
підприємницькою діяльністю, встановлені законом;
5) наявність в Єдиному державному
реєстрі запису, що фізична особа вже зареєстрована як фізична особа -
підприємець.
|
Ст.28 Закону України «Про державну
реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань»
|
130.
|
Юридична особа припиняється в
результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним
особам-правонаступникам шляхом…
|
реорганізації (злиття, приєднання,
поділу, перетворення)
|
Ч. 1 ст. 104 ЦК України
|
131.
|
Комісія з припинення юридичної особи
(комісія з реорганізації, ліквідаційна комісія) НЕ може бути призначена
|
ліквідаційна комісія суб’єкта
господарювання , призначається його вищим органом, а у разі припинення
діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою
відповідно до рішення суду.
|
Ч. 2 ст. 91 ГК України
|
132.
|
Перетворенням юридичної особи є
|
зміна її організаційно-правової форми
|
Ч. 1 ст. 108 ЦК України
|
133.
|
Якщо правонаступниками юридичної особи
є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних
обов'язків юридичної особи, що припинилась, неможливо, юридичні
особи-правонаступники відповідають
перед кредиторами особи, що припинилась…
|
несуть солідарну відповідальність
|
Ч. 6 ст. 107 ЦК України
|
134.
|
Встановлювати свого кінцевого
(бенефіціарного) власника зобов'язані всі підприємства, крім
|
державних та комунальних підприємств
|
Ст. 64-1 ГК України
|
135.
|
Виготовлення печатки для суб'єкта
господарювання…
|
Виготовлення, продаж та/або придбання
печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного
характеру.
|
Ч. 4 ст. 58-1 ГК України
|
136.
|
Підприємством з іноземними
інвестиціями визнається таке підприємство, в статутному капіталі якого
іноземна інвестиція становить не менш ніж…
|
десять відсотків
|
Ч. 2 ст. 63 ГК України
|
137.
|
Залежно від способу утворення та
формування статутного капіталу діють підприємства…
|
унітарні та корпоративні
|
Ч. 3 ст. 63 ГК України
|
138.
|
До корпоративних підприємств НЕ
відносяться…
Відповідь від зворотного
|
Корпоративне підприємство утворюється,
як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням
(договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи
трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління
справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними
створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків
підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що
створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в
тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
|
|
139
|
Засновники (учасники) корпоративного
підприємства
|
Корпоративне підприємство утворюється,
як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням
(договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи
трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління
справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними
створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків
підприємства.
|
Ч. 5 ст. 63 ГК України
|
140.
|
Унітарним є підприємство, яке
створене…
|
Унітарне підприємство створюється одним
засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до
закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут,
розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається
(обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її
утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах
трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на
власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній
власності засновника.
|
Ч.
4 ст. 63 ГК України
|
141.
|
Унітарними НЕ можуть бути
підприємства, засновані на…
Від зворотного
|
Унітарне підприємство створюється
одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно
до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут,
розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається
(обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її
утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах
трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на
власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній
власності засновника.
|
Коментар до ст 63 Господарського
кодексу
|
142.
|
Державне унітарне підприємство
утворюється…
|
компетентним органом державної влади в
розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як
правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
|
Ч. 1 ст. 73 ГК України
|
143.
|
Майно державного унітарного
підприємства перебуває у
|
державній власності і закріплюється за
таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного
управління.
|
Ч. 3 ст. 73 ГК України
|
144.
|
Державні унітарні підприємства діють
як…
|
державні комерційні підприємства або
казенні підприємства.
|
Ч. 9 ст. 73 ГК України
|
145.
|
Значним господарським зобов'язанням
визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унітарним
підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його
предметом, становить…
|
становить 10 і більше відсотків
вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої
річної фінансової звітності.
|
Ч. 1 ст. 73-2 ГК України
|
146.
|
Рішення про надання згоди на вчинення
значного господарського зобов'язання, якщо вартість майна, робіт або послуг,
що є його предметом, становить більше 25% вартості активів державного
унітарного підприємства приймається…
|
органом, до сфери управління якого
належить державне унітарне підприємство.
|
Ч. 3 ст. 73-2 ГК України
|
147.
|
Статутний капітал державного
комерційного підприємства утворюється…
|
уповноваженим органом, до сфери
управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного
комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.
|
Ч. 3 ст. 74 ГК України
|
148.
|
Державне комерційне підприємство несе
відповідальність за наслідки своєї діяльності…
|
усім належним йому на праві
господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами,
прийнятими відповідно до цього Кодексу.
|
Ч. 1 ст. 74 ГК України
|
149.
|
Державне комерційне підприємство може
бути перетворене у…
|
у державне акціонерне товариство, 100
відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.
|
Ч. 7 ст. 74 ГК України
|
150.
|
Основним плановим документом
державного комерційного підприємства є…
|
фінансовий план, відповідно до якого
підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування
коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих
документів.
|
Ч. 2 ст. 75 ГК України
|
Коментарі
Дописати коментар