Відповіді на запитання №№ 851 - 900 з переліку запитань для кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді Касаційного цивільного суду

Автори відповідей побажали залишитись невідомими.
Деякі відповіді подверглись коригуванню та редакційним правкам з мого боку.

851. Який спосіб захисту, заявлений власником житлового приміщення в судовому порядку, вважається належним у випадку необхідності зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами?

В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну з таких вимог:

про позбавлення права власності на житлове приміщення;

про позбавлення права користування житловим приміщенням;

про визнання особи безвісно відсутньою;

про оголошення фізичної особи померлою (постанова ВСУ від 16.01.2012 у справі №6-57цс11).

852. Який строк невикористання в Україні торговельної марки щодо зазначених у свідоцтві товарів і послуг дає право будь-якій особі звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково?

Три роки (ч. 4 ст.18 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»)

853. Який строк позовної давності встановлено для вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна?

Три роки (ст. 257 ЦК).

Позовна давність в один рік застосовуєтьсядо вимоги про про розірвання договору дарування (ст. ст. 258, 728 ЦК).

854. Який строк позовної давності встановлюється до вимоги про визнання материнства?

До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК).

855. Який строк позовної давності застосовується до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі?

Один рік (ст. 786 ЦК).

856. Який строк позовної давності застосовується до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару?

Один рік.

До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (ст. 681 ЦК).

857. Який строк позовної давності застосовується до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу?

Три роки (ст. 72 СК).

858. Який строк позовної давності застосовується, у разі продажу співвласником частки у праві спільної часткової власності з порушенням надання переважного права купівлі одному з них?

Один рік (ст. 362 ЦК).

859. Який суб’єкт владних повноважень приймає відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав?

Президент України (ст. 106 Конституції).

860. Який суб’єкт приймає рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі припинення його громадянства?

Верховна Рада України (ст. ст. 4, 5 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

861. Який суб’єкт приймає рішення про надання населеному пункту статусу міста?

Верховна Рада України (п. 29 ст. 85 Конституції України).

862. Який суб'єкт здійснює контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням?

Рахункова палата (ст. 98 Конституції України).

863. Який суб'єкт має право вносити до Верховної Ради України проект закону про створення, реорганізацію і ліквідацію судів після 31 грудня 2017 року?

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України).

864. Який суб'єкт має право здійснювати управління об'єктами державної  власності?

Суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності;

міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління);

Фонд державного майна України;

органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

Національна академія наук України, галузеві академії наук.

2. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств (ст. 4 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності»).

865. Який суб'єкт може бути відповідaчем у Європейському суді з прaв людини згідно з Конвенцією про зaхист прaв людини і основоположних свобод?

Держава (в особі уряду) -учасникКонвенції, яка звинувачується в порушенні норм самої Конвенції і (чи) тих протоколів до неї, в яких дана держава бере участь.

866. Який суб'єкт може достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим?

Верховна Рада України (ст .4 ЗУ «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим»).

867. Який суб'єкт приймає рішення про звинувачення Президента України запроцедурою імпічменту?

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України (ст. 111 Конституції України).

868. Який суб'єкт приймає рішення щодо визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності?

Сільські, селищні, міські ради виключно на пленарних засіданнях (п. 30 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування»).

869. Який суб'єкт уповноважений здійснювати повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення члену Національного агентства з питань запобігання корупції?

Лише Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора) (ст. 9 ЗУ «Про запобігання корупції»).

870. Який суб'єкт уповноважений на скликання сесії сільської, селищної, міської ради у випадку немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови скликати сесію?

Секретар сільської, селищної, міської ради (ч. 6 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування»).

871. Який суб'єкт формує склад місцевих державних адміністрацій?

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних
 адміністрацій (ст. 5 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»).

872. Який суб'єкт, відповідно до Конституції України, надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою?

Вища рада правосуддя.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 126 Конституції України).

873. Який суб'єкт, за наявності підстав, приймає рішення про звинувачення Президента України у державній зраді чи іншому злочині?

Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України (ст. 111 Конституції України).

874. Який твір визнається службовим відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права"?

Службовий твір - твір,  створений автором у порядку виконання службових обов'язків
 відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем
 (ст. 1 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»).

875. Який ценз НЕ є обов'язковим для зайняття посади судді?

Обов’язкові вимоги для зайняття посади судді: громадянство України, вік, освіта, стаж професійної діяльності, компетентність, доброчесність, володіння державною мовою.

876. Яким актом визначається порядок дострокового припинення повноважень Голови Верховного Суду у зв'язку з висловленням йому недовіри?

Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Порядок дострокового припинення повноважень Голови Верховного Суду внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду визначається виключно цією статтею. Регламент Пленуму Верховного Суду щодо цього порядку не застосовується (ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

877. Яким вимогам повинно відповідати рішення суду?

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК України).

878. Яким документом засвідчується набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку?

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом (ч. 1 ст. 494 ЦК).

879. Яким документом засвідчується набуття права інтелектуальної власності накомпонування інтегральної мікросхеми?

Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом(ч. 1 ст. 472 ЦК).

880. Яким категоріям осіб надається статус батьків-вихователів?

Батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, які взяли дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання (ч. 1 ст. 256-6 СК України).

Батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання не менш як п'ять дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, та яким, за рішенням органів опіки та піклування, надано статус батьків-вихователів (ст. 1 ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

881. Яким має бути втручання держави в здійснення права на свободу сповідувати свою релігію у відповідності до позиції, якої дотримується Європейський суд з прав людини?

(Справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України" (Заява N 77703/01) Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 14.06.2007)

114. Суд нагадує, що перелік обмежень свободи віросповідання та зібрання, передбачених у статтях 9 та 11 Конвенції ( 995_004 ), є вичерпним, такі обмеження мають чітко тлумачитись, і лише переконливі та нездоланні підстави можуть виправдовувати застосування таких обмежень. Держава має незначні межі для власної самостійної оцінки у цих питаннях (див. Stankov and the United Macedonian Organisation llinden v. Bulgaria, nos. 29221/95 and 29225/95, paragraph 84, ECHR 2001-IX).

115. Як неодноразово зазначалось у рішеннях Суду, в світлі пункту 2 статті 11 і так само
 статті 9 Конвенції ( 995_004 ), втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено 
законом" та здійснено "згідно закону", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати 
законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним
та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб,
 який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати 
свою поведінку (див. Larissis and Others v. Greece, judgment of 24 February 1998, Reports of Judgme
nts and Decisions 1998-I, р. 378, paragraph 40; and Metropolitan Church of Bessarabia, cited above, 
paragraph 109). 

116. Суд також зазначає, що втручання повинно бути "необхідним в демократичному 
суспільстві" (див. United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey, judgment of 30 January 
1998, Reports 1998-I, paragraphs 43-45; and Refah Partci (the Welfare Party) and Others v. Turkey 
[GC], nos. 41340/98, 41342/98, 41343/98 and 41344/98, paragraphs 86-89, ECHR 2003-II. Кожне
 втручання має відповідати "нагальній суспільній потребі"; отже, поняття "необхідний" 
немає того ступеню гнучкості, як поняття "корисний" чи "бажаний" (див. Gorzelik, cited above, 
paragraphs 94-95, with further references). 

882. Яким нормативним актом регулюються трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземців, які працюють на українських підприємствах?

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право" (ст. 8 КЗпПУ).

Закон України "Про міжнародне приватне право"Розділ VIII. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Стаття 52. Право, що застосовується до трудових відносин

1. До трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Стаття 53. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном

1. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:

1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;

2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота;

3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

Стаття 54. Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні

1. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:

1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

2) іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.

883. Яким органом (особою) припиняються достроково повноваження члена Національного агентства з питань запобігання корупції?

Повноваження члена Національного агентства припиняються Кабінетом Міністрів України достроково у випадку:

1) призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою;

2) досягнення шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, відставки;

8) відмови від прийняття присяги державного службовця;

9) смерті;

10) набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено систематичне порушення вимог цього Закону, якщо відповідні порушення не містять ознак злочину (ч. 10 ст. 5 ЗУ «Про запобігання корупції»).

884. Яким повинний бути промисловий зразок як результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, щоб вважатися придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього?

Стаття 461 ЦК України. Придатність промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього

1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

2. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

885. Яким процесуальним правом НЕ може скористатися третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору?

ст. 35 Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

ОТЖЕ - крім передбачених ст. 31, а саме - право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

886. Яким суб’єктам землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися у власність (крім випадків отримання спадщини)?

ст. 22 ЗК України Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

887. Яким суб’єктом можуть бути скасовані рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України?

Стаття 43 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" Оскарження, зупинення дії та скасування актів місцевих державних адміністрацій

 Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Дія актів місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, або окремих положень цих актів зупиняється у разі невиконання або неоскарження у встановленому законом порядку рішень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної регуляторної політики про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними,

неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Накази керівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду України та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.

888. Яким суб'єктом і з дотриманням якої процедури призначається на посаду голова обласної державної адміністрації?

Стаття 8 ЗУ " Про місцеві державні адміністрації ". Голови місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Президент України може порушити перед Кабінетом Міністрів

України питання про призначення головою місцевої державної адміністрації іншої кандидатури. Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

889. Яким чином визначається категорія "неупередженість" в контексті ст. 6 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод?

Незалежний і неупереджений розгляд Звернути увагу на:

- тлумачення понять «незалежний» і «безсторонній» суд;

Критерії неупередженості (безсторонності):

 - суб’єктивний – беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; -

- об’єктивний – визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності; Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

У даному контексті можна провести розмежування між суб’єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об’єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Рішення у справі «П’єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 р., заява № 8692/79, п. 30. Звернути увагу: Рішення у справі «П’єрсак проти Бельгії» мало визначальний вплив на формування усієї практики ЄСПЛ у цій сфері, оскільки в ньому Суд вперше розмежував суб’єктивний та об’єктивний підходи до безсторонності, та вказав на можливість її перевірки різними способами.

Варто зазначити, що перший абзац пункту 30 цього рішення, наведений вище, став широко цитованим і дав підстави для подальшого розвитку принципу безсторонності суду в практиці ЄСПЛ. Вже через два роки в іншому рішенні, яке також стало не менш відомим – у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), заява № 9186/80, рішення від 26 жовтня 1984 р. – ЄСПЛ, зробивши у п. 24 рішення посилання на справу П’єрсак, далі зазначив, що «навіть видимість може бути важливою». Далі ЄСПЛ відтворив англійську максиму, що «правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться»45 (п. 26), тому будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані підстави побоюватися браку безсторонності, має бути відведений.

125. Суд повторює, що для визначення того, чи може суд вважатися «незалежним» для цілей п. 1 статті 6 Конвенції, до уваги, окрім іншого, слід взяти такі критерії: спосіб, у який судді призначаються на посаду, та на який строк; існування захисних механізмів протидії зовнішньому впливу; і те, чи складає трибунал враження незалежного (див., у додаток до іншим численних посилань, «Файндлей проти Великої Британії» (Findlay v. The United Kingdom), 25 лютого 1997 р., § 73, Reports 1997-I).

126. Що стосується питання «незалежності» для цілей п. 1 статті 6, то судовою практикою Суду вже давно було встановлено, що у цієї вимоги є два аспекти – суб’єктивний та об’єктивний. По-перше, суд має бути суб’єктивно незалежним, тобто у жодного із членів трибуналу не має бути персональних упереджень або необ’єктивності. Персональна неупередженість презюмується, якщо немає доказів протилежного. По-друге, трибунал має також бути неупередженим з об’єктивної точки зору, тобто ним мають надаватися достатні гарантії відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому відношенні (див. рішення у справі «Кііскінен проти Фінляндії» (Kiiskinen v. Finland) (dec.), заява № 26323/95, ECHR 1999/V (витяги)). Згідно з об’єктивним критерієм, особливо необхідно визначити, поза межами особистої поведінки суддів, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості суддів (див. рішення у справі «Клейн та інші проти Нідерландів» (Kleyn and Others v. the Netherlands) [GC], заяви №№ 39343/98 et seq., § 191, ECHR 2003-VI).

127. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об’єктивно виправданим (див. Клейн та інші (Kleyn and Others), на яке було зроблене посилання вище, § 194).

128. Суд зазначає, що концепції незалежності та об’єктивної неупередженості є тісно пов’язаними (див. рішення у справі Файндлей (Findlay), що цитувалося вище, § 73). Ці дві концепції надзвичайно важко відокремити, коли, як і в цій справі, аргументи заявника щодо відсутності незалежності та неупередженості суду базуються на одних й тих самих фактичних обставинах (див. також рішення у справі Клейн та інші (Kleyn and Others), на яку було зроблене посилання вище, § 194, та «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01, § 82, ECHR 2005-VIII (витяги)). Тому Суд буде розгляди ці два питання одночасно.

129. Суд відмічає, що, як підтверджується документальними доказами, різні органи влади Держави дійсно неодноразово втручалися у хід судового розгляду, про який йдеться у даній справі. Більш того, це втручання здійснювалося відкрито та наполегливо, та дуже часто воно здійснювалося на прохання опонента Заявника.

134. Подібно підходу, який застосовувався у справі Совтрансавто Холдинг (Sovtransavto Holding), на яку було зроблено посилання вище (§ 80), Суд вважає, що не має значення, чи вплинуло насправді на хід розгляду судової справи таке оскаржене втручання. Коли виконавчою та законодавчої гілками влади Держави здійснюється втручання, вони тим самим демонструють відсутність поваги до судової гілки влади загалом, та дають підґрунтя для виникнення у Заявника побоювання щодо відсутності у судів незалежності та неупередженості.

135. Суд бере до уваги той факт, що судовий розгляд, про який йдеться у цій справі, стосувався банкрутства підприємства, яке на той час було найбільшим нафтопереробним заводом країни, та у якому Держава була основним акціонером (див. пп. 6 та 45 цього рішення). Таким чином, вся та увага, яку приділяли органи влади Держави цим судовим справам, є цілком природною. Ці органи влади, однак, не обмежилися пасивним спостеріганням за ходом розгляду в контексті їх позасудових намагань побороти кризу у ЛиНОС, а нахабно втрутилися у судовий процес, що є абсолютно неприйнятним.

136. У цьому зв’язку Суд підкреслює, що обсяг зобов’язань Держави щодо забезпечення розгляду «незалежним та неупередженим судом» у розумінні п. 1 статті 6 Конвенції не обмежується судовою гілкою влади. Цей обсяг зобов’язань також покладає обов’язки на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи Держави, незалежно від їх рівня, поважати та виконувати рішення та постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними. Таким чином, повага з боку Держави до повноважень судів є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у судах і, у більш широкому сенсі, верховенства закону. Для того, щоб це відбулося, конституційних гарантій незалежності та неупередженості судової гілки влади не досить. Ці гарантії мають бути ефективно впроваджені у повсякденну поведінку та поводження органів влади.

137. Далі Суд зазначає, що незалежність та неупередженість судів, із об’єктивної точки зору, вимагає, щоб кожен окремий суддя був вільним від неналежного впливу, причому не тільки зовнішнього, але й з боку самої судової системи. Внутрішня незалежність судової гілки влади означає, що суддям не повинні наказувати та на них не повинні здійснювати тиск інші судді або ті особи, що мають адміністративні повноваження у суді, такі, як, наприклад, голова суду. Відсутність достатніх запобіжних заходів, якими забезпечувалася б незалежність суддів всередині самої судової системи і, зокрема, від їх судового керівництва, може дати Суду підстави зробити висновок, що сумніви Заявника щодо незалежності та неупередженості суду можуть вважатися об’єктивно виправданими (див. рішення у справі «Парлов-Ткалчіч проти Хорватії» (Parlov-Tkalčić v. Croatia), заява № 24810/06, § 86, 22 грудня 2009 р., з подальшими зауваженнями).

138. Повертаючись до даної справи, Суд зазначає, що у вересні 2000 р. Голова ВАС дав прямі розпорядження двом його заступникам переглянути Ухвалу суду від 19 вересня 2000 р. (якою ЛиНОС було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд суми заборгованості перед Заявником).

139. Суд вважає такий вплив з боку керівника суду на хід судового розгляду порушенням принципу внутрішньої незалежності суду, як було вказано вище.

140. Загалом, Суд робить висновок, що за таких обставин національні судине можуть вважатися незалежними або об’єктивно неупередженими.

141. Таким чином, п. 1 Статті 6 Конвенції у цьому відношенні було порушено.

890. Яким чином вступають у справу треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору?

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

- Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

891. Яким чином вчиняється поновлення цивільних процесуальних строків?

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків 1. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. 2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою. 3. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. 4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється ухвала.

892. Яким чином Європейський суд з прав людини тлумачить питання про порушення права на шлюб одностатевих пар в контексті положення ст. 8 право на повагу до приватного і сімейного життя у сукупності з положенням ст. 12 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод "чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права" ?

знайшла доволі цікавий науковий виступ на цю тему...

Виняток з твердження про необов’язковість тлумачень положень міжнародних договорів, наданих міжнародними органами, складає практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який враховує свої попередні рішення, винесені зі схожих обставин справ (хоча прямо прецедентного характеру рішень ЄСПЛ в Конвенції 1950 р. не передбачено). Проте в рамках Суду застосовується доктрина "свободи розсуду держави" (англ. - margin of appreciation), яка дозволяє складні морально-етичні питання вирішувати саме національним правопорядкам. Іншими словами, держави мають більшу свободу розсуду у випадку, коли потрібно встановити баланс між конкуруючими приватними та публічними інтересами, особливо якщо відсутній консенсус серед держав-членів РЄ. Суд відзначав, що національні уряди володіють широкою свободою розсуду в справах моралі, особливо у сферах, які стосуються уявлень про природу людського життя або релігійних питань . Проблема СОГІ є саме таким питанням. В рішенні Alekseyev v. Russia ЄСПЛ в черговий раз зазначив, що межі свободи розсуду держави відрізняються відповідно до обставин, предмету справи та передумов. Більше того, в цьому рішенні Суд відзначив, що коли мова йде про заходи соціальної стратегії держави, то межі свободи розсуду є широкими . Без сумніву, питання ЛГБТ не є виключно приватним питанням, оскільки впливає на соціальне життя в цілому. Держави-члени РЄ мали нагоду включити СОГІ до режиму захисту прав людини, створеного ЄКПЛ, у 2000 р., коли ухвалювали Протокол №12 до неї відносно заборони дискримінації, однак не зробили цього. Хоча в Пояснювальній доповіді до Протоколу і зазначається, що сексуальна орієнтація може підпадати під заборонні підстави, однак визнається, що включення її вважається недоречним з правової точки зору, оскільки список підстав не є виключним і включення конкретних додаткових підстав може призвести до невиправданого суперечливого тлумачення відносно тих видів дискримінації, які базуються на не включених підставах . Конституція - це документ, який приймається на роки, а деколи - століття. Передбачити всі підстави заборони дискримінації неможливо, та й це суперечить правилам юридичної техніки, тому вважаємо, що Основний Закон держави повинен відображати такі підстави, щодо яких нема заперечень та спротиву суспільства.

Зрештою, ЄСПЛ в деяких випадках ухвалював рішення не на користь ЛГБТ (справи Stasi v. France 2011, I.I.N. v. the Netherlands 2004, M.K.N. v. Sweden 2013, Mata Estevez v. Spain 2001, Schalk and Kopf v. Austria 2010). Більше того, перед відомою справою Dudgeon v. United Kingdom 1981 р., позиція Європейської Комісії з прав людини була доволі жорсткою відносно позовів ЛГБТ, більшість з яких відхилялася. В своїх обґрунтуваннях Комісія зазначала, що право на повагу приватного життя може підлягати обмеженням з боку держави для захисту здоров’я та моралі, а також прав неповнолітніх . До рішень ЄСПЛ низка суддів ухвалюють окремі думки, в яких, зокрема, критикують загальне рішення Суду на тих підставах, що, наприклад, на момент розгляду справи не існувало "Європейського консенсусу" щодо зрівнювання в правах гетеросексуальних та одностатевих союзів . В збірнику прецедентів ЄСПЛ з проблеми ЛГБТ та СОГІ, виданому РЄ у 2015 р., визнається, що з певних аспектів цієї проблеми існує "Європейський консенсус", а значить, вузькі межі свободи розсуду держав, а з деяких - не існує, тому державам надається широка свобода розсуду. В другому випадку мова йде про усиновлення та шлюб.

 АЛЕ 21.07.2015 року 21 липня Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, без сумніву, історичне рішення. Страсбурзький суд – з мінімальною перевагою в один голос та несподівано для всіх спостерігачів – зобов’язав Італію узаконити союзи одностатевих пар. Рішення ЄСПЛ ухвалене за позовами трьох італійських гей-пар. Вони намагалися юридично оформити свої стосунки, але влада Італії відмовила, посилаючись на те, що шлюби та цивільні союзи можуть укладатися виключно між жінкою та чоловіком. Конвенцію про права людини – основний документ Ради Європи – підписали ще в 1950 році. Тоді ніхто й уявити не міг, що за півстоліття розгорнеться дискусія про законність гей-шлюбів. Менше з тим, в тексті конвенції є стаття 8 ось такого змісту: 1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя... 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Саме на цю статтю послався Європейський суд з прав людини. В ЄСПЛ, звісно ж, вирішили, що заборона на одруження чоловіка з чоловіком та жінки з жінкою не може бути обґрунтована ані "національною безпекою", ані "захистом моралі", ані, тим більше, мотивами добробуту чи охорони здоров’я. Важливий момент: Страсбург не вимагає від Рима узаконити ЛГБТ-шлюби і пропонує знайти іншу форму, яка не містить слова "шлюб". Але право на союз має бути у всіх пар, включно з одностатевими.

893. Яким чином Європейський суд з прав людини тлумачить принцип "Належного врядування" в контексті статті 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод?

У справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов’язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб’єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципів «доброго врядування».

65. За відсутності будь-яких заперечень з боку Уряду Суд вважає, що право заявника використовувати чотири гектари землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтувалось на рішенні 1992 року, становило «майно», яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32–35). Отже, зазначене положення Конвенції є застосовним до цієї справи. 66. На думку Суду, скарга заявника у цій справі складається з трьох окремих, але тісно взаємопов’язаних аспектів, які треба розглядати разом: відмови сільської ради виконати рішення суду 1994 року; скасування районною радою свого ж рішення від 1992 року та в цілому ставлення державних органів до прав заявника на земельну ділянку.

67. Що стосується першого аспекту, то відповідно до усталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, рішення у справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 40, ECHR 2002-III, «Ясіуньєне проти Литви» (Jasinien v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 6 березня 2003 року, та «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пункти 53–55, від 29 червня 2004 року). Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як «законне» та дозволило б відхід від зазначених принципів.

68. Щодо другого аспекту скарги, а саме скасування рішення 1992 року, з матеріалів справи вбачається, що це скасування саме по собі не позбавило чинності належного заявникові Державного акта на право користування землею та не вплинуло на обов’язкову силу рішення суду 1994 року (див. пункти 12, 14 і 15 рішення). Тому неясно, чи становило це скасування «позбавлення» власності у розумінні статті 1 Першого протоколу. Проте ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання в зазначене право.

У будь- якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності», чи ні. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), п. 36).

69. Суд повторює, що державні органи мотивували скасування рішення 1992 року тим, що його було прийнято помилково, без урахування попередньої обіцянки про виділення цієї ж землі третім особам.

70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000?I, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Öneryıldız v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер’їлдіз проти Туреччини» (Öneryıldız v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов’язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., 137 наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

72. Оскільки заявник у цій справі скаржився, що рішення 1992 року було скасовано з порушенням норм чинного національного матеріального та процесуального законодавства, Суд повторює, що національні суди чотирьох інстанцій розглянули ці доводи та зрештою відхилили їх. Хоча заявник скаржиться, що висновки судів розходилися з рішенням Конституційного Суду 2009 року (див. вище пункт 42), Суд зазначає, що це рішення було ухвалено після закінчення провадження у справі заявника. Крім того, хоча Суд може перевіряти висновки національних судів, коли вони видаються явно свавільними, завдання тлумачення національного законодавства належить, головним чином, національним судовим органам, тоді як Суд, віддаючи належне їх висновкам, має забезпечити, щоб вони відповідали Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04, п. 40, від 10 лютого 2011 року).

73. Приймаючи згідно з цими принципами висновки національних судів, що процедура скасування рішення 1992 року відповідала нормам чинного національного законодавства, Суд не переконаний, що вона передбачала достатні гарантії від зловживань з боку державних органів.

По-перше, видається, що ця процедура дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам.

По-друге, видається, що вона надає державним органам можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються.

Суд зазначає, що можливість заінтересованих сторін оскаржити таке позбавлення до суду звичайно зменшує ймовірність свавільного тлумачення застосовних норм матеріального права державними органами, які стверджують, що помилилися.

З іншого боку, те, що їх повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими межами, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.

74. Поширюючи вищезазначені міркування на загальний контекст особистої ситуації заявника, Суд вважає, що з огляду на значну свободу, яка надавалася державним органам, а також їх відмову виконати рішення суду 1994 року, питання «законності» процедури скасування рішення 1992 року тісно пов’язане та невіддільне від аналізу того, чи забезпечив загальний підхід, який органи влади застосували у ситуації заявника, справедливий баланс між його інтересами та інтересами суспільства (див., mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 110).

75. З огляду на це Суд зазначає, що підхід органів влади до ситуації заявника у цій справі був непослідовним і нескоординованим та характеризувався різними затримками. Зокрема, хоча із самого початку сільська рада відмовилася виконувати рішення районної ради 1992 року про виділення заявникові землі, воно було скасовано як помилкове лише через шість років після того, як органи судової влади своїм рішенням підтвердили його законність. Це рішення суду, у свою чергу, не було оскаржено сільською радою в апеляційному порядку, хоча після набрання ним законної сили районна рада прийняла формальне рішення його не виконувати. Так само не переглядалися в апеляційному порядку і судові рішення про визнання незаконним рішення 1998 року про позбавлення заявника його права, а лише згодом були скасовані в порядку нагляду. Водночас після того, як суди зрештою підтвердили таке позбавлення, жодних дій не було вжито з метою визнання належного заявникові Державного акта на право користування землею недійсним чи скасування рішення суду 1994 року, яке підтверджувало право заявника. У 2010 році це рішення суду все ще розглядалося національними судами як чинне, хоча вони й не задовольнили вимогу заявника зобов’язати державних виконавців його виконати. На підставі цих суперечливих документів неможливо дійти чіткого висновку, чи має заявник на сьогодні право згідно з національним законодавством на спірну земельну ділянку.

76. У підсумку, непослідовний і нескоординований підхід державних органів до ситуації заявника призвів до невизначеності щодо його права на земельну ділянку, що тривала з 1992 року, тобто приблизно двадцять років, близько тринадцяти з яких підпадає під часову юрисдикцію Суду.

77. Оцінюючи тягар, якого заявник зазнав у зв’язку з цією триваючою невизначеністю, Суд звертає увагу на доводи заявника щодо стверджуваної сплати земельного податку та марного придбання сільськогосподарської техніки і товарів. Проте загальний характер доводів заявника, які не підкріплено достатніми документами, не дає можливості Суду оцінити розмір майнової шкоди, якої він нібито зазнав. Однак, на думку Суду, незалежно від будь-яких фінансових наслідків, розчарування, яке, природно, може виникнути у результаті такої тривалої ситуації невизначеності, саме по собі становить непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю будь-якого відшкодування за нескінченну неможливість формальної реалізації заявником його права на земельну ділянку.

78. З огляду на вищезазначене було порушення статті 1 Першого протоколу. Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04.

894. Яким чином ЄСПЛ у справі "Христов проти України" від 19.02.2009 року тлумачить принцип юридичної визначеності як одного з аспектів прояву принципу верховенства права?

у цій справі ЄСПЛ зазначив: «Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини

895. Яким чином може (не може) бути здійснено перегляд заочного рішення суду?

Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення

1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Стаття 231. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення

1. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні.

Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

4. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення

1. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

 896. Яким чином приймаються рішення Національного агентства з питань запобігання корупції?

ст. 8 ЗУ "Про запобігання корупції" - Рішення Національного агентства приймаються більшістю голосів від його загального складу.

897. Яким чином суддя, розглядаючи можливість перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, визначає достатність підстав для такого перегляду відповідно до практики ЄСПЛ?

- Європейський суд встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції у зв’язку з тим, що у результаті перегляду рішення суду, постановленого на користь заявника, на підставі рішення КСУ було зменшено суму компенсації, присуджену за попереднім рішенням, хоча рішення КСУ стосувалося лише питання, з якого рахунку Державного бюджету України має бути її стягнено.

За такою ж процедурою національними судами було переглянуто та скасовано, через сім років після винесення, остаточне рішення на користь заявника у справі Zheltyakov v. Ukraine (no. 4994/04, 9 June 2011). А саме, незважаючи на те, що один із доказів у справі (експертний висновок, наданий експертами державного бюро технічної інвентаризації, стосовно компенсації витрат на оренду квартири, понесених у зв’язку з неможливістю проживати у зруйнованому будинку) був відомий сторонам і суду на момент винесення першого рішення (на ньому це рішення і ґрунтувалось), заява про перегляд, в якій головним чином стверджувалось про недопустимість доказу з огляду на недоліки його оформлення (документ не містив печатки та вихідного номеру установи), була задоволена судом.

Європейський суд вирішив, що за цих обставин мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції.

Порушення цієї статті було також встановлено у справі Ponomaryov v. Ukraine (no. 3236/03, 3 April 2008) у зв’язку з тим, що поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, постановленого на користь заявника, мало місце через два роки після його винесення і ґрунтувалось на тому, що боржник (юридична особа) не мав грошей, щоб подати вчасно апеляційну скаргу, хоча подавав такі скарги ще два роки до того і не просив зменшення чи відстрочки сплати державного мита. Справу переглянув апеляційний суд, який скасував остаточне рішення та відмовив заявнику у задоволенні його позову.

«Українській» практиці Суду також відомі випадки і свавільного перегляду остаточних рішень. Так у справі Yushchenko and Others v. Ukraine (nos. 73990/01, 7364/02, 15185/02 and 11117/05, 15 July 2010) Європейський суд встановив, що цивільний аспект кримінальної справи стосувався того самого питання, що й цивільне провадження, що відбулося і завершилось раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності за заволодіння певним майном. За відсутності будь-яких ознак того, що в цивільному провадженні мали місце якісь вади, Суд дійшов висновку, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження і не відповідало принципу правової певності. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися.

Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено – вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання в имог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У той же час, необхідно зазначити, що відповідно до практики Суду, стаття 6 § 1 Конвенції не передбачає абсолютної заборони переглядати остаточні рішення. Європейський суд прямо допускає, що за певних, виключних обставин остаточне рішення може бути переглянуте навіть тоді, коли терміни його оскарження пройшли. Зокрема, у справі Kontsevych v. Ukraine (no. 9089/04, 16 February 2012) Суд зауважив, що поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, яке вже набуло статусу остаточного, не було свавільним і не суперечило принципу правової певності, оскільки ґрунтувалось на тому, що сторона провадження не була належним чином повідомлена про судовий розгляд і тому не могла взяти участь у засіданнях, а також не отримала вчасно копію рішення.

898. Якими актами встановлюється спеціальна дисциплінарна відповідальність?

Така відповідальність передбачається тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення. Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами.

899. Якими мають бути види забезпечення позову у разі заявлення майнових вимог, що підлягають грошовій оцінці?

ст. 151-152- ЦПК співмірними

900. Які з правомочностей не входять до змісту права дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність, як особистого немайнового права подружжя?

Стаття 56 СК України. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність

1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Питання №№ 801 - 850                                                      Питання №№ 901 - 950