Відповіді на запитання №№ 1 - 50 з переліку запитань для кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді Касаційного цивільного суду

Відповіді підготовлені помічником судді, який побажав залишитись невідомим.
Відповіді перевірені Оленою Журавель та подверглись коригуванню та редакційним правкам з мого боку.

Відповіді оновлено з урахуванням положень нового ЦПК України 

1. "А" перебуваючи з "В" у шлюбі придбала у спільну часткову власність двокімнатну квартиру. У 2004 р. їх шлюб було розірвано та визначено порядок користування спірною квартирою. 8 липня 2006 р. "А" отримала від "В" заяву, посвідчену приватним нотаріусом, згідно з якою їй повідомлялося, що "В" має намір продати належну йому на праві власності частку в квартирі за 125 000 грн. "А" рекомендованим листом 3 серпня 2006 р. повідомила нотаріуса про бажання придбати належну "В" частку в квартирі. Однак 20 вересня 2006 р. "В" повідомив, що продав свою частку в квартирі "С". Які дії має вчинити"А" для захисту свого порушеного права?

Пред'явити до суду позов про переведення на неї прав та обов'язків покупця.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (ч. 2 ст. 362 ЦК).

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (ч. 4 ст. 362 ЦК).

Позовна давність один рік.

2.  "А." перебуваючи з "В." у шлюбі, придбала у спільну власність двокімнатну квартиру. У 2004 р. їх шлюб було розірвано та визначено порядок користування спірною квартирою. 8 липня 2006 р."А." отримала від "В." заяву, посвідчену приватним нотаріусом, згідно з якою їй повідомлялося, що "В." має намір продати належну йому на праві власності частку в квартирі за 125 000 грн. "А." рекомендованим листом 5 серпня 2006 р. Повідомила нотаріуса про бажання придбати належну "В." частку в квартирі. Однак 12 вересня 2006 р."В." повідомив, що передав свою частку в квартирі за договором довічного утримання "С.". Чи можуть бути захищені права "А." щодо переважного права набуття у власність цієї часткиі на якій підставі?

Положення ст. 362 ЦК про переважне право набуття у власність частки у праві спільної часткової власності до договорів довічного утримання не застосовуються (виключно у випадках відчуження частки за договором купівлі-продажу).

Відповідно до ч.2 ст.747 ЦПК якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

3. "До суду надійшла заява від представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку. Заява була подана за місцем проживання особи, про необхідність госпіталізації якої йшлося. У заяві зазначалось, що особа страждає на психічний розлад, вона не здатна надати усвідомлену згоду на свій огляд, натомість її обстеження можливе лише в стаціонарних умовах. Вказана особа неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Зазначалось також, що особа поступила до психіатричного закладу минулого вечора. До заяви було додано висновок комісії лікарів-психіатрів, який містив обґрунтування про необхідність такої госпіталізації. Що у вказаній ситуації суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства?"

Відповідь: Заява про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку була подана з порушенням правил підсудності.

За умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу", заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. (ч. 1 ст. 339 ЦПК України).

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (ст. 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).

У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку 
визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 
24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про 
госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, 
передбачених статтею 14 цього Закону. 

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного 
закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок 
комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації 
(ст. 16 ЗУ «Про психіатричну допомогу»). 

4. "Заявницю, співробітницю відділу актів цивільного стану в лондонському бюро (адміністративному окрузі), після набрання чинності в 2005 р. закону Сполученого Королівства «Акт про цивільні партнерства», яким запроваджена церемонія цивільного  одруження гомосексуальних пар, було сповіщено роботодавцем, що відтепер вона повинна буде здійснювати такі церемонії. Будучи переконаною християнкою, заявниця вважала, щобудь-яка дія, що припускає визнання гомосексуалізму, не сумісна з її переконаннями, і їй було дозволено неофіційно домовлятися з колегами щодо обміну роботи таким чином, щоб вона не проводила церемонії реєстрації цивільних одностатевих партнерств. Після відмови заявниці підписати зміни до трудового договору, які мали зобов’язати її здійснювати церемонії цивільного одруження гомосексуальних пар, заявницю було переведено на іншу посаду. Кінцевим рішенням національного суду було постановлено, що з моменту призначення заявниці реєстратором цивільних партнерств роботодавець не лише мав право, а й був зобов'язаний вимагати від неї проведення реєстрації цивільних партнерств. Яка позиція Європейського суду з прав людини?"

Постанова ЄСПЛ «Евейда та інші проти Сполученого Королівства»від 15 січня 2013 року, заяви No 48420/10, 36516/10, 51671/10 та ін.

(c) Третя заявниця – Було зрозуміло, що відмова третьої заявниці від участі в реєстрації одностатевих цивільних партнерств була безпосередньо мотивована її релігійними переконаннями. Тому події, що розглядалися, підпадали під сферу застосування статті 9, а стаття 14 була застосовна. Відповідним фактором для порівняння в цій справі був реєстратор, який не мав релігійних заперечень щодо одностатевих союзів. Суд погодився, що вимога місцевого органу влади про те, щоб всі реєстратори народжень, шлюбів і смертей повинні бути також і реєстраторами цивільних партнерств, особливо негативно позначилася на ній через її релігійні переконання. Вимога переслідувала законну мету, яка полягала в захисті рівних можливостей для осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. При розгляді питання щодо пропорційності заходів було встановлено, що наслідки для третьої заявниці були серйозними: вона вважала, що в неї не було жодного вибору, окрім як стикнутися з дисциплінарним провадженням, аніж бути призначеною реєстратором цивільних партнерств, і зрештою вона втратила роботу. Крім того, не можна було сказати, що коли вона укладала свій трудовий договір, вона спеціально відмовилася від свого права на те, щоб сповідувати свої релігійні переконання шляхом висловлення заперечень проти участі в реєстрації цивільних партнерств, оскільки ця вимога була введена її роботодавцем згодом.

Однак з іншого боку, політика місцевого органу влади була спрямована на забезпечення прав інших осіб, які також охороняються Конвенцією, і Суд зазвичай надає національним органам широку свободу розсуду, коли мова йде про забезпечення балансу між конкуруючими правами за Конвенцією. Беручи до уваги всі ці обставини, Суд не вважав, що роботодавець-місцевий орган влади, який порушив дисциплінарне провадження, або національні суди, які відхилили позов третьої заявниці про дискримінацію, переступили межі наданої їм свободи розсуду. Тому порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтею 9, не було.

Висновок: немає порушення стосовно третьої заявниці (п’ятьма голосами проти двох).

5. "Фізична особа звернулась до суду за своїм місцем проживання (м. Львів) із заявою про визнання недійсним втраченого сертифікату казначейського зобов’язання України на пред’явника та відновлення прав на нього. Емітентом казначейського зобов’язання була держава в особі Міністерства фінансів України (м. Київ). У заяві було зазначено ім’я і місце проживання заявника, обставини, за яких було втрачено цінний папір, повна і точна назва емітента втраченого цінного папера та його реквізити. Після одержання заяви суд в ухвалі зобов’язав заявника зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника до суду, а емітенту заборонив здійснювати будь-які операції за цим втраченим цінним папером. У рішенні суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред’явника заявника було зобов’язано за свій рахунок опублікувати це рішення в місцевій газеті та в одному з офіційних друкованих видань. Що у вказаній ситуації суперечить положенням Цивільного процесуального кодексу?"

Відповідь:
1. Заява була подана і розглянута з порушенням правил підсудності.
2. Зобов’язано зробити публікацію рішення у місцевій газеті за місцем проживання заявника, а не за місцезнаходженням емітента цінного папера.

Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем (ч. 2 ст. 320 ЦПК України).

У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них повинно бути зазначено:

1) ім’я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника;

2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;

3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити  (ст. 321 ЦПК Укр)

1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:

1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя до суду;

2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем.

2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред’явника. (ст. 322 ЦПК України).

Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань  (ч. 2 ст. 323 ЦПК України).

Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред’явника або векселя публікується в порядку, встановленому частиною другою статті 323 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 327 ЦПК України).

6. Яка з нижче перелічених справ відноситься до юрисдикції загального суду?

Стаття 19 ЦПК України
Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів

1. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду.

7. 11 червня 2012 року Особою 1 було приватизоване житло. Особа 1 на той час перебувала в зареєстрованому шлюбі та проживала разом на момент приватизації з Особою 2. Визначте правовий режим даного приватизованого житла?

Спільна сумісна власність подружжя (згідно ч. 5 ст. 61 СК, яка була чинною до 13.06.2012, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.).після 13.06.2012 –особиста приватна власність  п.4ч.1.ст.57 СК.

8. 13 вересня громадянин Іваненко звернувся до суду з позовною заявою про розірвання договору довічного утримання, вказавши відповідачем Петренко. Заява була зареєстрована, 17 вересня суддею була постановлена ухвала про відкриття провадження по справі. Попереднє судове засідання було призначене на 30 вересня. Судовий розгляд по справі було призначено на 10 жовтня. Остаточне рішення суду було ухвалено на користь відповідача та проголошено 20 грудня. Коли починається і коли закінчується перебіг строків судового розгляду по цій справі для позивача?

Відповідь: Перебіг строку судового розгляду для позивача починається 13 вересня (день подання позовної заяви), закінчується 20 грудня (ухвалення рішення).

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року) (Постанова Пленуму ВССУ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» від 17.10.2014  № 11).

Є думка , що з 18.09

9. 15 червня 2012 року Особою 1 було приватизоване житло. Особа 1 на той час перебувала в зареєстрованому шлюбі та проживала разом на момент приватизації з Особою 2. Визначте правовий режим даного приватизованого житла?

Особиста приватна власність Особи 1.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (п. 4 ч. 1 ст. 57 СК - діє з 13.06.2012, після внесення змін до СК).

10. 19 грудня у зв'язку зі смертю особи відкрилась спадщина – однокімнатна квартира. Родичів у спадкодавця не було, заяв про прийняття спадщини до нотаріусів не надходило. 10 грудня наступного року до суду за адресою квартири спадкодавця із заявою про визнання спадщини відумерлою звернувся кредитор спадкодавця, якому за життя спадкодавець заборгував значну грошову суму. У заяві було вказано відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність квартири спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом. Суд відмовив у прийнятті заяви. Поясніть чому.

Суд відмовив у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою оскільки вона була подана до закінчення одного року з часу відкриття спадщини (ст. 276 ЦПК України).

11. А. одружений 5 років. Він з колегами пішов в казино і виграв значну суму коштів. Який правовий режим майна поширюється на цей виграш?

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК).

12. А. одружений. З коштів, що він отримував як заробітну плату, він уклав договір добровільного особистого страхування. Страхові суми, одержані ним в за цим договором є:

спільною сумісною власністю подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч. 5 ст. 57 СК).

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата,пенсія,стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. 61 СК).

13. А. одружений. За написану ним книгу він отримав премію. Ці кошти він поклавв банк як депозит. Відсотки, які він отримував за депозитним договором, є:

об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК).

Є думка, що застосується ч. 3 ст. 57 СК - премія за особисті заслуги є особистою приватною власністю.

14. А. та Д. одружилися. Вона музикант, а він слюсар на СТО. За кошти, отримані на весіллі, вона купила собі нову сучасну скрипку, а він спеціальний інструмент для ремонту автомобілів. Через рік вони вирішили розлучитися. Чи підлягають дані речі поділу міжподружжям?

Так.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 4 ст. 61 СК).

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (ч. 3 ст. 71 СК).

15. А. та П. вирішили одружитися. Однак в день реєстрації шлюбу П. відмовився одружуватися. Чи зобов’язаний П. і чому відшкодувати А. понесені затрати на приготування до весілля?

Так, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 31 СК особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

16. А. та П. вирішили одружитися. Однак в день реєстрації шлюбу П. відмовився одружуватися, бо дізнався, що у нареченої є дитина, про яку вона йому не повідомила. Чи зобов’язаний П. і чому відшкодувати нареченій понесені затрати на приготування до весілля?

Ні, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 31 СК такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана, зокрема, прихованням обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (наявність дитини).

17. А. та П. зареєстрували шлюб. Вони придбали автомобіль. Однак, за рішеннямсуду цей шлюб було визнано фіктивним. Даний автомобіль належить їм на праві…

спільної часткової власності.

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності (ч. 2 ст. 40 СК).

Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм направі спільної часткової власності (ч. 2 ст. 45 СК).

18. А. у зв’язку з майбутнім весіллям подарував нареченій коштовну каблучку, що є сімейною реліквією. Однак, наречена відмовилася від укладення шлюбу. Чи зобов’язанавона і яким чином повернути цю каблучку?

Так. Повернути каблучку, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість (ч. 4 ст. 31 СК).

19. Авіакомпанія-роботодавець обмежила відкрите носіння релігійного символу -хрестика - її співробітником, посилаючись на єдину політику компанії, і поставила питання про продовження трудових відносин із співробітником у залежність від виконання такого обмеження. Національний суд (суд з трудових спорів) Держави-відповідача відмовив заявнику у припиненні непрямої дискримінації щодо сповідування своєї релігії і виплаті компенсації за спричинену шкоду. Якими Європейський суд з прав людини визнав такі дії держави-відповідача?

Постанова ЄСПЛ «Евейда та інші проти Сполученого Королівства»від 15 січня 2013 року, заяви No 48420/10, 36516/10, 51671/10 та ін.

Перша заявниця – Суд був переконаний тим, що наполягання першої заявниці на тому, щоб відкрито носити натільний хрестик на роботі, було сповідуванням її релігійного переконання, і що відмова компанії «Бритиш Ейрвейз» в період з вересня 2006 року по лютий 2007 року в дозволі на те, щоб вона залишалася на своїй посаді і при цьому мала можливість відкрито носити хрестик, становила втручання в її право сповідувати свою релігію. Оскільки втручання не було безпосередньо пов’язане з діями держави, Суд розглянув питання про те, чи виконала держава позитивне зобов’язання за статтею 9.

Суд не вважав, що відсутність чіткого захисту в законодавстві Сполученого Королівства, яке б регулювало питання носіння релігійного одягу та символів на роботі, як таке означало, що право сповідувати релігію було порушено, оскільки ці питання могли та були розглянуті національними судами в рамках скарги на дискримінацію, поданої заявницею.

Мета кодексу компанії «Бритиш Ейрвейз» з носіння форменого одягу, а саме підтримка певного іміджу компанії та сприяння розпізнаванню свого бренду і співробітників, була законною. Однак національні суди надали цій меті занадто багато ваги. Хрестик першої заявниці був непомітним і не міг пошкодити її професійному вигляду. Жодних доказів того, що носіння іншими співробітниками інших, раніше дозволених предметів релігійного одягу, зокрема тюрбанів та хіджабів, пошкодило бренду або іміджу компанії «Бритиш Ейрвейз», не було.

Більше того, той факт, що компанія пізніше змогла внести зміни до кодексу форменого одягу, аби дозволити відкрите носіння прикрас релігійного значення, свідчив про те, що заборона, яка діяла до цього, не мала вирішального значення.

Таким чином, оскільки жодних доказів реального посягання на інтереси інших осіб не було, державні органи не достатньо захистили право першої заявниці сповідувати свою релігію, в порушення позитивного зобов’язання за статтею 9. Необхідності в окремому розгляді її скарги за статтею 14, взятою в поєднанні зі статтею 9, не було.

Висновок: порушення стосовно першої заявниці (п’ятьма голосами проти двох).

20. Банк 1 вересня 2016 р. пред'явив до позичальника позов про стягнення заборгованості за кредитним договором. Судом було встановлено, що кредитний договір був укладений 4 лютого 2008 р. та передбачав графік платежів до 5 лютого 2016 року. Відповідач не здійснив черговий платіж 10 червня 2010 р. і після цього не проводив будь-яких платежів за договором. 14 червня 2011 р. банк надіслав відповідачу вимогу, що була ним отримана 20 червня 2011 р., про повне дострокове повернення заборгованості за договором. Відповідач подав клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності та відмову у задоволенні позову, вказавши, що позивач своєю вимогою від 14 червня 2011 р. змінив строк виконання договору, тому позовна давність закінчилася у 2014 р. Позивач заперечував, вказуючи на те, що діяв у межах загального строку виконання зобов'язань. Коли почала обраховуватися позовна давність у цій ситуації?

Відповідь: З 14 або 20 червня 2011 року.

Пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов. (Правова позіція  6-2251 цс 16 от 09.11.2016р. )

21. Банк подав позов до Орлова про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором. Позов був обґрунтований тим, що банк уклав кредитний договір і договір іпотеки квартири з Макаровим. Згодом Макаров звернувся до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним і виключення запису про обтяження з Єдиного реєстру заборон, що був задоволений. Після цього Макаров продав квартиру Орлову. Вже після продажу рішення суду було скасоване. За результатами розгляду справи про звернення стягнення суд повинен…

Відповідь задовольнити позов.

Ч. 1 ст. 575 ЦК: Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Ч. 1 ст. 589 УК: У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, 
заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Частини 1, 2 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку»:У разі переходу права власності (права 
господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в 
порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного 
нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про 
обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, 
набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором
 у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 

Правова позиція, висловлена при розгляді справи № 6-639цс15, ПВСУ від 02.09.2015: У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на особу відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку – предмета іпотеки.

Правова позиція, висловлена при розгляді справи 6-2858 цс15 від 25.05.2015 аналогічного змісту

22. Банк подав позов про виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку без надання іншого житла подружжя Петренків та їх неповнолітньої дитини. Позов  обґрунтований тим, що на квартиру, яка була предметом іпотеки, за рішенням суду звернуте стягнення. У межах виконавчого провадження готується реалізація квартири, протее відповідачі добровільно не виселяються з неї. Відповідачі проти позову заперечували, оскільки їх конституційне право на житло є непорушним. Суд встановив, що відповідачі проживають та зареєстровані у квартирі, квартира придбана не за кредитні кошти. Яке рішення має прийняти суд у цій справі?

Відмовити в задоволенні позову.

Згідно ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Правова позиція,висловлена при розгляді справи 6-1892 цс 15 від 30.09.2015

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку»   звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Суди встановили, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому висновок про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій на порушення вимог частини  другої статті 109 ЖК УРСР, статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» дійшли до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів.

Щодо рішення суду першої інстанції, то ним, хоча і по суті правильно відмовлено у задоволенні позову про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, але не вірно застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

23. Батьки звернулися досуду із позовом про визнання порушеним їх права нанавчання дитини регіональною мовою. Як Європейський суд з прав людини підійшов дорозгляду даної справи у відповідності до загальновизнаних критеріїв права на освіту?

Рішення ЄСПЛ у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» від 19.10.2012 (порушення Статті 2 Протоколу №1 – права на освіту):

Стаття 2 Протоколу №1 до Конвенції передбачає:“Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань.”

Узявши зобов’язання, у першому реченні статті 2 Протоколу №1, не “відмовляти в праві на освіту”, Договірні Сторони гарантують кожному в їхній юрисдикції право доступу до навчальних закладів, які існують у відповідний момент (див. Справу “стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії”, рішення від 23 липня 1968 р., Series A no. 6, параграфи 3-4). Це право доступу становить лише частину права на освіту, викладеного в першому реченні. Для того, щоб це право було дієвим, необхідно також, серед іншого, щоб особа, яка користується цим правом (його бенефіціар), мала можливість отримувати користь від здобутої освіти, тобто право отримати, згідно з правилами, які діють у кожній країні, у тій чи іншій формі, офіційне визнання навчання, яке вона завершила (див.цитовану вищу Справу “стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії”, параграф 4). Більше того, хоча текст статті 2 Протоколу №1 не визначає мову, якою повинно здійснюватися навчання, право на освіту було б безглуздим, якби воно не передбачало для своїх бенефіціарів право отримувати освіту державною мовою або однією з державних мов, залежно від ситуації (див.цитовану вищу Справу “стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії”, параграф 3).

Право, викладене в другому реченні цієї статті, доповнює основоположне право на освіту, передбачене в першому реченні. Саме батьки відповідають в першу чергу за освіту та навчання своїх дітей і тому вони можуть вимагати від держави поважати їхні релігійні або світоглядні переконання (див. цитовану вищу Справу “стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії”, параграфи 3-5, та справу Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen v. Denmark, рішення від 7 грудня 1976 р., Series A no. 23, параграф 52). Друге речення спрямовано на гарантування можливості плюралізму в освіті, яка є вкрай важливою для збереження “демократичного суспільства”, як воно розуміється в Конвенції. Воно передбачає, що держава, здійснюючи взяті на себе функції стосовно освіти та навчання, повинна піклуватися про те, щоб інформація або знання, які включені в програму, доносилися в об’єктивний, критичний та плюралістичний спосіб. Державі заборонено переслідувати мету ідеологічного виховання, яке може вважатися таким, що не поважає релігійні та світоглядні переконання батьків (див. цитовані вище рішення у справах: Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen, параграфи 50 та 53; Folgerø, параграф 84; Lautsi, параграф 62).

Обмеження відповідатиме статті 2 Протоколу №1, лише якщо існує розумний зв’язок пропорційності між використаними засобами та метою, на досягнення якої вони були спрямовані.

Постановляє, шістнадцятьма голосами проти одного, що оскаржувані заявниками факти відносяться до юрисдикції Російської Федерації, та відхиляє попередні заперечення Російської Федерації;

3. Постановляє, одноголосно, що було відсутнє порушення статті 2 Протоколу №1 до Конвенції стосовно Республіки Молдова;

4. Постановляє, шістнадцятьма голосами проти одного, що мало місце порушення статті 2 Протоколу №1 до Конвенції стосовно Російської Федерації;

Школи весь час були зареєстровані в молдовському міністерстві освіти, використовували навчальну програму, визначену цим міністерством, і здійснювали викладання першою офіційною мовою Молдови. Тому Суд вважає, що примусове закриття шкіл на підставі “Закону “ПМР” про мови” (див. параграфи 43-44 вище) та наступні заходи переслідування становили собою втручання в права учнів-заявників на доступ до навчальних закладів, які існували в певний момент, і на освіту своєю державною мовою (див. параграф 137 вище). Крім того, Суд вважає, що ці заходи становили втручання у права батьків-заявників забезпечити освіту та навчання своїх дітей відповідно до своїх світоглядних переконань. Як зазначалося вище, стаття 2 Протоколу №1 повинна розумітися, зокрема, у світлі статті 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя. У цій справі батьки-заявники хотіли, щоб їхні діти навчалися офіційною мовою їхньої країни, яка також була їхньою рідною мовою. Натомість їх поставили у несправедливу позицію, коли їм приходилося обирати: або направити своїх дітей у школи, де вони будуть змушені на шкоду собі проходити навчання впродовж усієї середньої школи з поєднанням мови та абетки, яке вони вважають штучним і яке не визнається більше ніде у світі, використовуючи навчальні матеріали, підготовлені в радянські часи, або наразити своїх дітей на тривалі подорожі та/або низькоякісні умови, переслідування та залякування.

24. Батьки малолітньої 9-ти річної особи є власниками квартири, що знаходиться за адресою 1, за якою вони не зареєстровані, постійно проживають за адресою 2, а дитина проживає за адресою 3 (з дідом). Визначте місце проживання малолітньої особи?

Відповідь: Адреса 3.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК).

Стаття 160 СК України

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

25. Будинкоуправління звернулось з позовом до Т., в якому просило виселити відповідачку із квартири без надання іншого жилого приміщення. Т. звернулася із зустрічним позовом про визнання права користування спірним жилим приміщенням. Суд встановив, що О. (батькові Т.) було надано службове житло - спірну квартиру. На підставі ордера він разом із сім'єю, до якої входила і Т., вселився в квартиру. Після вселення вся сім'я була зареєстрована в спірній квартирі та проживала в ній. Після смерті батька Т.  продовжувала проживати в квартирі, проживає в ній до цього часу. Також між Будинкоуправлінням і Т. був укладений строковий договір найму даної квартири, після закінчення строку якого Т. було надіслано попередження про те, що вона повинна звільнити займане приміщення. З чого має виходити суд при ухваленні рішення?

З ПВСУ від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1835цс15:

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

            Згідно статті 125 ЖК УРСР до осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення відносяться, зокрема, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення. Як встановлено судом першої інстанції, 1 листопада 1977 року батьку ОСОБА_1,ОСОБА_2, було видано ордер на спірну квартиру, в який було включено і ОСОБА_1, після чого сім’я була зареєстрована в спірній квартирі та проживала в ній.В 2006 році ОСОБА_2 помер, а ОСОБА_1 продовжує проживати у спірнійквартирі.

Отже, висновок судів апеляційної й касаційної інстанцій, про те, що ОСОБА_1 немає права користування спірною квартирою у зв’язку з відсутністю у неї ордера на поселення, є помилковим.

За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

26. В укладеному у письмовій формі між двома фізичними особами договорі найму квартири не зазначено його строк. Які правові наслідки має такий договір?

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 821 ЦК).

27. В ухвалі суду про залишення апеляційної скарги без руху було надано строк для усунення її недоліків. Строк було написано цифрами - 50 днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. На шостий день після отримання підтвердження отримання цією особою ухвали, була постановлена ухвала про повернення скарги. На наступний день особа звернулась до суду з заявою про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, вказавши, що ухвалою було надано "50", а не "5" днів для усунення недоліків. Як у цивільному процесуальному законодавстві вирішено питання про можливість вчинення процесуальних дій суддею апеляційного суду щодо заяви про продовження строку, адже вже постановлена ухвала про повернення скарги?

Після постановлення такої ухвали апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою завершено. У зв'язку із цим суддя апеляційного суду ніяких процесуальних дій після постановлення такої ухвали вчиняти не може, крім усунення описки тощо.

Ураховуючи викладене, у разі надходження заяви про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та постановлення ухвали про повернення скарги вона повертається заявникові листом керівника апарату чи завідуючого секретаріату суду. При цьому у такому листі заявникові слід роз'яснити положення частини п'ятої статті 121 ЦПК про те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до апеляційного суду з апеляційною скаргою на загальних підставах (лист ВССУ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12).

28. В ході розгляду справи у суді першої інстанції було з’ясовано, що позов подала особа, право якої не порушено. Про це взнала особа, право якої було дійсно порушено. Вона вирішила вступити в даний процес з метою захисту свого права. В якості кого вона могла б вступити у даний процес?

Як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача. (ст. 52 ЦПК України).

29. В який строк з моменту набуття рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного, стягувачеві виплачується державою відшкодування?

Виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні (ст.8 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

30. В якому випадку свідок, даючи показання, може користуватися записами?

Свідок, даючи показання, може користуватися записами лише в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються судові та учасникам справи і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду. (ст. 231 ЦПК України).

31. В який строк та в якому порядку Верховна Рада України збирається на засідання у разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях?

У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції України).

32. В яких випадках співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників?

Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку»).

33. В яких справах позов може бути забезпечений до подання позовної заяви?

 Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. (ч. 2 ст. 149 ЦПК України).
Схоже що питання ні є актуальним для нової редакції ЦПК України

34. В яких умовах Конституція України не може бути змінена?

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 157 Конституції України).

35. В які строки і яким чином після видачі судового наказу суд надсилає його копію боржникові?

1. Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.

2. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.

3. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 цього Кодексу, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
 (ст. 169 ЦПК України).

36. В які строки особа повинна передати в управління іншій особі належні їй підприємства та корпоративні права у зв'язку із призначенням на посаду в центральному органі виконавчої влади?

Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом (ст. 36 ЗУ «Про запобігання корупції»). Заборона передавати на користь членів своєї сім’ї.

37. В якій послідовності (черговості) погашаються вимоги кредитора за грошовими зобов'язаннями, у разі недостатності суми платежу, проведеного боржником?

Стаття 534 ЦКУ. Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням

1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку із втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на  обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;

5) у п’яту чергу задовольняються всі інші вимоги (ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про виконавче провадження»).

38. В якій формі необхідно укладати додаткову угоду, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строк дії якого менший трьох років?

Відповідь: У письмовій формі.

Стаття 793 ЦК України. Форма договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі статті 764 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (ПП ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 № 12).

39. В якій формі укладається договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності?

Відповідь: проста письмова форма.

Стаття 799 ЦК України. Форма договору найму транспортного засобу

1. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

2. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір оренди автомобіля, укладений з фізособою-підприємцем, нотаріально посвідчувати не треба, додатково див. постанову Пленуму ВСУ від 29.05.2013 р. №12:

«2.11. Законом встановлено вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи (частина друга статті 799 ЦК України). При цьому, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності».

40. В якому випадку Велика Палата Верховного Суду може діяти як суд апеляційної інстанції?

У справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції (п. 2 ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

41. В якому випадку втрачається статус біженця?

1. Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього  постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

2. Положення пункту 4 частини першої цієї статті не поширюється на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо він (вона) може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання.

3. Положення пункту 6 частини першої цієї статті не поширюється на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо він (вона) може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

4. Підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує  державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту може бути особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, або клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади (ст. 11 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

42. В якому випадку НЕ застосовується інститут відводу?

Стаття 36. Підстави для відводу (самовідводу) судді

1. Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

2. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

4. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Стаття 37. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи

1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

3. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

4. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

5. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

6. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними обставинами у цій справі.

Стаття 38. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача

1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у статті 36 цього Кодексу.

2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участь у розгляді справи, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від учасників справи;

2) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

3. Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу.

43. В якому випадку повноваження депутата місцевої ради можуть припинитися достроково без рішення відповідної ради?

Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку;

{Пункт 2 частини першої статті 5 виключено на підставі Закону N 2487-VI ( 2487-17 ) від 10.07.2010 }

3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі, або набрання законної сили рішенням суду, яким його притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, та застосовано покарання або накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

8) його смерті (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад»).

44. В якому випадку повноваження депутата місцевої ради можуть припинитися достроково за рішенням відповідної ради?

Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень (ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад»).

45. В якому випадку призначаються проміжні вибори до Верховної Ради України?

Проміжні вибори депутата призначаються Центральною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі (ч. 5 ст. 15 ЗУ «Про вибори народних депутатів України»).

46. В якому випадку сторона договору не звільняється від відповідальності за випадок та непереборну силу?

Законодавець встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК).

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

47. В якому випадку усиновлення дитини провадиться без згоди батьків?

Стаття 219 СК України. Усиновлення дитини без згоди батьків

1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1) невідомі;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) визнані недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;

5) протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до

себе в сім'ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті135 цього Кодексу.

2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

48. В якому випадку чоловік чи дружина може пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом одного року після народження дитини?

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають правопред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (ст. 110 СК України).

49. В якому випадку, відповідно до положень Сімейного кодексу України, неможливе оспорювання батьківства?

Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (ст. 136 СК України).

50. В якому з випадків Президент України НЕ має права достроково припинити повноваження Верховної Ради України?

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. 
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України (ч.ч. 3, 4 ст. 90 Конституції України).

Питання №№ 951 - 1000                                                            Питання №№ 51 - 100